Дислексія: що варто про неї знати та як навчати дітей із нею

Із розвитком невропатології, педагогіки, нейропсихології та інклюзивності ми все частіше чуємо про особливі стани в дітей, які можуть стати на заваді успішному навчанню. Сьогодні поговоримо про дислексію: дізнаємося, що варто знати про неї та про навчання дітей із таким станом. Вичерпні відповіді на питання надала нам Олена Українська, автор та викладач курсу англійської для дітей із дислексією та дисграфією.

Що таке дислексія? За якими ознаками можна запідозрити в дитини цей розлад? Як його діагностують?

У загальному розумінні дислексія – це порушення навчальних навичок, яке насамперед впливає на навички читання та письма. Проте не лише на них. Дислексія насправді стосується обробки інформації. Люди, які страждають дислексією, можуть відчувати труднощі з обробкою та запам’ятовуванням інформації, яку вони бачать і чують, що може вплинути на навчання та набуття навичок грамотності. Але дислексія впливає на всі сфери життя, не тільки на здобуття грамотності. Дислексикам важко читати ноти, водії довго вчать дорожні знаки, вони мають проблеми з орієнтуванням тощо. 

Дислексія може зробити навчання читанню справжнім викликом, але дислексики часто є надзвичайно яскравими дітьми з неймовірним потенціалом. За умови правильної та тривалої підтримки майже кожен дислексик може почати добре читати та писати.

Якщо ваша дитина бореться з дислексією, вона не одна. Відповідно до досліджень Американської асоціації дислексії (American dyslexia association), приблизно 6–10% сучасних студентів у всьому світі стикаються з цією проблемою навчання. Деякі вчені кажуть, що відсоток може бути навіть ближчим до 20, оскільки багато людей борються зі своїм читанням і мають певні ознаки дислексії, але не відповідають точним критеріям тестування.

Діагноз дислексія, як правило, ставиться, коли дитина починає читати і стикається з характерними проблемами: вона довго запам’ятовує букви, не може скласти декілька звуків разом, плутає схожі за написанням букви, не може запам’ятати послідовність фактів/букв (алфавіт, наприклад). Важливо розуміти, що всі ці особливості може мати й дитина без дислексії, тому ані батьки, ані вчителі самі не ставлять такий діагноз. Вони лише мають побачити проблему, а діагнозом займаються логопеди, корекційні педагоги, невропатологи та нейропсихологи.

Як дислексія впливає на здатність дитини до навчання?

Дитина стикається з першими проблемами вже в першому ж класі. Оскільки бувають різні типи та форми дислексії, то, відповідно, і проблеми бувають різні. Наприклад, дітям із фонематичною дислексією важко розрізняти звуки, у результаті чого вони повільно читають, читають по буквам, замінюють одні звуки іншими, пишуть із помилками. З іншою формою дислексії (семантичною) дитина не замінює букви, але не розуміє те, про що читає. Деякі діти не можуть вивчити вірші напам’ять, хтось має проблеми із зоровою пам’яттю, у багатьох дітей словниковий запас менший, якщо порівняти з однолітками. У результаті наприкінці першого класу дитина з дислексією помітно відстає від однокласників. І тут з’являється, на мою думку, найбільша проблема: дитина починає комплексувати, її самооцінка падає, деякі діти починають глузувати, і вчителі часом не знають, що з цим робити.

На яких засадах має будуватися навчання таких дітей, щоби бути ефективним?

На жаль, у класі, де навчається приблизно 30 дітей, вчителю важко розробити індивідуальний підхід для дитини з дислексією. Тим більше, це проблема порівняно нова для України, вчителі часто не готові працювати з дітьми з особливими освітніми проблемами.

Але ситуація поступово змінюється: у нас з’явилась інклюзивна освіта, на допомогу вчителю приходить асистент, він розробляє індивідуальний план навчання. У школі з такою дитиною має займатися логопед, обсяг завдань може бути трохи менший, порівнюючи з іншими дітьми, і методи перевірки та оцінювання знань також дещо змінюються. Хочу підкреслити, що змінюються саме методи перевірки, але дитина оцінюється відповідно до навчально плану.

Є дуже багато простих способів допомогти такій дитині в навчанні: дозволити користуватися аудіопідручниками, записувати уроки на диктофон, давати більше часу на виконання завдання, опитувати більшість предметів усно, не примушувати вчити правила напам’ять. А головне – мотивувати, заохочувати та підтримувати її.

Як виникла ідея зробити курс англійської для дітей із дислексією та дисграфією?

Ідея курсу виникла тоді, коли мій син, у якого наприкінці першого класу діагностували дислексію та дисграфію, не міг впоратися з англійською мовою в школі. Він дуже погано читав українською, плутав звуки, і коли почали читати та писати англійські слова, для нього це було фізично та морально виснажливим. Ми почали ліпити букви, складати їх із сірників, вирізали, малювали, придумували смішні асоціації – і я бачила, що це працює. На профільних сторінках у Фейсбуці я бачила багато обговорень на цю тему, почала думати про створення курсу, пройшла відповідний курс “Teaching learners with dyslexia”, обговорила це питання з керівництвом Grade Education Centre, отримала стовідсоткову підтримку – і разом із досвідченим логопедом написали програму курсу.

У чому особливість цього курсу та чому він ефективний? Чи є перші результати?

Основна відмінність курсу полягає в тому, що ми приділяємо набагато більше часу вивченню певної теми чи структурі: лексичній, граматичній. Для порівняння: у середньому для вивчення нового слова людина без дислексії повторює його 14–15 разів (читає, пише, чує, вимовляє), а дитині з дислексією треба це зробити понад 100 разів. Абсолютно очевидно, що це просто неможливо зробити на уроках у школі, у нас це стає можливим завдяки постійним різним вправами для запам’ятовування слів.

Я була дуже задоволена успіхами групи, у якій до речі, навчається й моя дитина, але наші уроки зупинив коронавірус, і ми не перейшли працювати в онлайн, оскільки 60% уроку – це робота з додатковими матеріалами: глина, пісок, пластилін, спеціальні картки тощо. Зараз у нас працюють уже дві групи: одна продовжує працювати, там навчаються діти 11–13 років, й одна нова група, де навчаються діти 8–10 років.

Які подальші плани з розвитку цього напряму?

Я би дуже хотіла й надалі працювати та розвивати цей напрям. Ми обговорюємо питання створення групи для дорослих, адже дислексія нікуди не дівається, люди з нею живуть усе життя. Вважаю дуже важливим розповідати про проблему вчителям, тому ми готуємо вебінари для них. До речі, одну таку зустріч ми робили в школі, де навчається моя дитина. Адміністрація школи запросила вчителів, я з ними ділилася своїми знаннями та певними ідеями щодо того, як зробити процес навчання легшим для всіх сторін.

Що б ви порадили батькам таких дітей?

Дуже тішить той факт, що питання дислексії стає актуальним, ми усвідомлюємо необхідність інклюзивної освіти. Але суспільство іноді не зовсім розуміє природу дислексії, і батьки навіть соромляться та приховують цей діагноз. Але цим ми робимо гірше собі та нашим дітям. Їм необхідна допомога та підтримка (батькам, до речі, теж!). Завдання батьків – допомогти дитині адаптуватися та розкритися, адже не секрет, що багато відомих людей із різних галузей мають дислексію. Це потребує часу та уваги, сил та терпіння, фінансових витрат, але ніхто не зможе допомогти нашим дітям, якщо цього не будемо прагнути ми. 

Почитати докладніше про курс англійської для дітей із дислексією