Переїзд до Австралії: реальний досвід, складання IELTS і неочікувані перешкоди

Багато хто хоча б раз у житті замислювався про те, щоби іммігрувати до якоїсь англомовної країни, але мало хто доходить до того, щоби втілити цю ідею в життя. Наша співбесідниця, Ольга Лескакова – саме з тих небагатьох, хто зміг не лише власними силами емігрувати, але й перевезти із собою всю сім’ю. Ми попросили її поділитися історією переїзду та враженнями.

Розкажіть, будь ласка, про себе: де живете, як давно, чим займаєтеся?

Я живу в Австралії вже майже 5 років. Раніше жила в Мельбурні, але от уже півроку як ми живемо в Сіднеї. Почала працювати тут як менеджер із продажу, а потім перейшла до маркетингу, і нині я маркетолог.

Чому Австралія? Ви свідомо планували туди переїхати чи так склалися обставини?

Ми хотіли переїхати. Розглядали Канаду, США чи Австралію. У Штати виявилося досить складно виїхати, там здебільшого працює green card. У Канаді – холодно. Ну, а в Австралії – найвищі заробітні плати та рівень життя. Тому обрали Австралію.

Що знадобилося, щоби виїхати? Адже ви переїжджали цілою сім’єю?

На той час виїхати було набагато легше, аніж нині. Я була основним аплікантом. Є програма (що діє й досі), за якою запрошуються професіонали певних індустрій та професій, які потрібні окремим штатам і загалом, у федеральному масштабі.

У рамках програми діє бальна система: чим більше балів набираєш, тим вірогідніше, що тебе запросять узяти участь у цій програмі та на подання візи. Враховується багато чинників: вік, професія, досвід роботи, рівень освіти. Докладніше можна знайти на сайті. Коли я подавалася за програмою, прохідний бал був набагато менший, ніж зараз.

Окрім професійних якостей, які ще були критерії програми?

Безумовно, англійська. Оскільки я вивозила всю сім’ю, як апліканту мені потрібно було скласти IELTS щонайменше на 6.0 з усіх навичок. А ще краще – щоб усі були 7.0.

6.0 із IELTS – це прохідний бал, щоби взяти участь у програмі. Ну, а за 7.0 вже дають +10 балів, за 8.0 +20 балів. За кожен бал йде неабияка боротьба.

Складати можна було, звісно, не лише IELTS, а й TOEFL, PTE, CAE – цілий перелік. Я обрала IELTS. Мій чоловік також міг складати цей тест, його прохідний бал був би на рівні всі секції на 5.0. Але на той час можна було заплатити 5 тисяч доларів, і йому б зараховувалася б англійська, а ця сума оплачувала би його курси англійської вже після переїзду до Австралії.

Зараз правила зовсім інші, і так, як ми виїжджали, ми б, напевне, уже не виїхали б. Чим більше в тебе dependants (людей, що залежать від тебе), тим менше в тебе балів.

Як ви готувалися до IELTS? Самостійно?

Практично сама. Свого часу я закінчила спеціалізовану школу, і в мене була дуже гарна база. Щоправда, школу я закінчила років у 16, а почала готуватися до еміграції – коли мені вже було 34. У цей проміжок часу я використовувала англійську в роботі, але not to that extent.

Насправді про переїзд я замислювалася й раніше. У 2011 році я відкрила IELTS – і відсунула цю ідею – була дуже вражена складністю. Але у 2015 році я вже серйозно налаштувалася – відкрила IELTS – і почала над ним працювати. Коли я почала, мій рівень був приблизно Intermediate за українськими мірками, не вище. Але, зазначу, у мене була дуже сильна база в минулому. За 3 місяці я вивела себе на 7.5 балів із IELTS.

Як вам вдалося добитися таких результатів і так швидко?

Я вчилася кожен день 2–6 годин. У мене була дуже сильна мотивація: у моєї сім’ї був дуже обмежений грошовий ресурс, у мене була 5-місячна дитина, і працював лише чоловік. Кожне складання IELTS було великим стресом. Це з огляду, що потрібно було ще заплатити за підтвердження skills, за подачу на візи. Це все дуже великі гроші, і кожне перескладання IELTS – це чергові витрати.

А ви перескладали кілька разів?

Я склала з другої спроби. Першу я завалила. Я склала Reading на 9.0, Writing – на 7.5, але дістала 6.5 за Listening і Speaking. Не дотягнула пів бала! Уже за два тижні після того, як я дізналася результати першої спроби, я пішла на перескладання, й отримала дві 7.0 і дві 7.5.

У мене є знайомі, які 5 років складали IELTS, щоб іммігрувати. І вони говорять: «Якби ми раніше знали всю складність, ми б просто взяли репетитора – це було б набагато швидше».

А як готувалися ви? Де брали матеріали?

Готувалася я загалом за Кембриджськими іспитами. Щодня впродовж 2–3 місяців повністю проходила тест, усі секції. Спочатку я їх проходила просто так, потім почала розв’язувати на час – почала вже готуватися до формату.

Найскладнішою частиною для мене був Listening, й от із нього я пройшла більше матеріалів, ніж було доступно Кембриджських книг на той час. Тоді їх було 11. Я пройшла їх усі, але ще використовувала YouTube – там дуже багато додаткових тестів із минулих років із розв’язанням за секціями.

Оскільки в мене були проблеми з аудіюванням, і ці проблеми потрібно було дуже швидко вирішувати, я підійшла до питання свідомо та оточила себе англійською всюди. У мене в машині звучала лише англійська мова, у телевізорі лише англійська – фільми, BBC тощо.

Коли я зрозуміла, що найбільша проблема для всіх – це письмо, я почала шукати репетитора. Перепробувала кількох, навіть нейтівів, але одразу зрозуміла, що це – не той рівень. Після місяця пошуків я врешті знайшла викладача, який спеціалізується на IELTS. Із ним я займалася 2 місяці: брала лише одну годину на тиждень, писала за тими ж тестами обидва письмових завдання – письмо та есе, а за годину до заняття все це надсилала репетиторові, і ми просто весь урок витрачали на розбір помилок.

Десь через місяць я вже побачила покращення. А за 2.5 місяці вона мене дотягнула до 7.5 балів. Думаю, я починала навіть не з Intermediate – потім перечитувала свої ранні роботи – і, підозрюю, вони були приблизно на 4.0 бали. Але щоби підтягнути своє письмо, я щодня писала есе – це займало в мене багато часу.

Під час першого складання крім Listening, я не дотягнула Speaking. Зі слуханням я сама зрозуміла, що мені потрібно більше слухати. А от зі Speaking я взяла в репетитора три уроки – і вона мене дотягнула на пів бала: сказала, які слова та форми вживати – і я без проблем дістала свою 7-ку.

Ще в мене був gap із граматики, і я взяла кілька уроків у вчителя з граматики. Але, мені здається, для IELTS не потрібна саме граматика: це іспит на складання іспиту. Можна не володіти граматикою ідеально, але запам’ятати кілька правильних висловів, знати, що потрібно показати екзаменатору, і цього вистачить.

Що може заважати людям так активно готуватися?

Мені здається, найбільша проблема людей – що вони все розтягують. «Сьогодні я трохи повчу, завтра можу не повчити, потім ще трохи можу повчити…». Складно зібрати всі знання до купи, коли все так затягується: одне вчиш – інше забувається. Мені здається, саме тому більшість не може з цим упоратися.

Окрім того, не всі можуть зібратися на самому іспиті. Це жахливий стрес.

Мій знайомий, знаючи англійську краще за мене, складав IELTS 10 разів – і ніяк не міг його скласти. Проблема була в тому, що він не міг зосередитися на іспиті: у нього одразу ж починалася паніка, він зациклювався на тому, чого не може зробити, – і провалював, навіть знаючи англійську.

Звісно, без знань англійської IELTS не скласти, але тут також вирішують і інші чинники.

Тож що виявилося найстрашнішою частиною IELTS? Письмо? Слухання?

Письма я просто боялася, тому що багато чула про те, що його дуже складно скласти. Я одразу ж серйозно взялася за тренування письмових навичок саме тому, що зрозуміла, що це може бути проблемою. Listening для мене був складною секцією, тому що в мене не було англомовного оточення. Я навіть ходила один раз на Speaking Club до Grade, але native speaker, який мені сподобався, був завжди забуканий – я просто більше не змогла до нього записатися. Мені сподобалося, просто не було місць.

Я була в інших українських мовних школах, але часто там використовують таких native speakers – обійняти та плакати. Вони згодяться, хіба що якщо ви збираєтеся поїхати туристом до англомовної країни – це максимум.

Native speaker ще не означає, що людина вміє викладати. А щодо мови, яку викладають у нас і того, що ви чуєте в Австралії – наскільки вони відрізняються? Адже є акцент, сленг, особливості? Наскільки ця різниця велика, чи відчутна вона?

Відчувається, але це не критично. Тут є купа емігрантів, у кожного – свій акцент. Є акцент aussie – але це не те, на що варто було б рівнятися. Якщо говорити із корінним aussie, який ще й до того ж із rural area – я, ймовірніше, його навіть зараз не зрозумію. А в містах є невеличкий акцент, але це ніяк не ускладнює життя.

А як щодо сленгу? Чи дійсно він такий розповсюджений, як нам розповідають?

Тут популярні abbreviations – скорочення. Зазвичай це побутові слова: brekkie (breakfast), arvo (afternoon)… Але й далеко не всі австралійці так роблять. Мені це також не подобається, і я так не роблю.

Ви активно вчили англійську для переїзду. А як з іншими членами сім’ї, як це далося їм?

У чоловіка складно з англійською от уже п’ять років. Він усе розуміє, може порозумітися з людьми, але, наприклад, інтерв’ю не пройде. Йому вже 45 років, а коли приїхав сюди – було 40, до того ж мови – це не його.

А от діти – взагалі без проблем, вони все дуже швидко схоплюють. Старший син говорив вільно вже через місяць. Він переїхав сюди майже у 12 років, а до цього вчився у звичайній середній українській школі. Я йому не наймала жодних репетиторів для Австралії – у цьому абсолютно не було сенсу. Мені здається, років до 14 із цим взагалі немає ніяких проблем.

Чи були у вас складнощі в адаптації до життя в Австралії?

Цей процес триває й досі. Це зовсім інша ментальність, інший підхід. Потрібно повністю забути, як ти жив в Україні, і почати жити наново. В Україні я вже б не змогла жити. Кілька років живеш тут – і точка неповернення пройдена.

Що найбільше подобається в житті в Австралії?

Соціум. Повага до людей, комфорт, work-life balance. Природа, погода. У Мельбурні, звісно, погода не дуже. Але це однаково не українські зими: навіть за такої ж самої температури ти не місиш бруд. Тут усе чисте, прибране, доглянуте, усе для людей.

Чи правда, що в Австралії не заведено піклуватися про ментальне здоров’я, а походи до психотерапевта сприймаються оточуючими, наче це щось надзвичайне?

Це абсолютна неправда. Mental health тут – одна з ключових цінностей, про нього кричать на кожному кроці. Мій син на mental health plan, я відвідую психолога. Тут настільки культивується турбота про ментальне здоров’я, що, наприклад, якщо мій син говорить «Мама, у мене нестача мотивації, я переживаю за своє майбутнє. Може, мені походити до психолога?» – я кажу «Не питання!». Ми йдемо до звичайного сімейного лікаря – і вона оформлює mental health plan, який покривається повністю державою. І в нього 20 безкоштовних прийомів у психолога на рік. Те саме – для дорослих.

Чи є щось, чого вам не вистачає в Австралії?

Якщо не згадувати людей, батьків, то чого тут немає – це культурної спадщини, до якої ми звикли в Європі, наприклад, архітектури. За цим потрібно їхати на інші континенти.

Але я така щаслива, що переїхала до Австралії, що мене все влаштовує. І навіть можу без Європи прожити кілька років, навіть у локдауні (у нас 20 місяців були зачинені міжнародні кордони).

Загалом, усе, що є в Україні, є й тут. Окрім, звісно, природи, друзів, родичів. Того ж оселедця я можу придбати в сусідньому магазині. А от сала немає – із салом тут проблеми. Я не страждаю, а от чоловік мій страждає. Тут свиней вирощують на м’ясо, а не на сало. Тож якщо хтось хоче, щоби було сало, потрібно замовляти у фермера, щоби спеціально відгодовували свиню під нього.

Чи було щось неочікуване? Якісь стереотипи, які не справдилися?

Так. Коли ми їхали до Австралії, очікували, що буде спекотно – був розпал австралійського літа. Але коли ми приїхали, у Мельбурні було +8. Ми прибули навіть без ковдр – сильно змерзли.

Насправді, тут є чотири різні кліматичні зони. Я не очікувала, що їх так багато, що тут може бути сніг за півтори години від Сіднею, і спека з пальмами – за дві години. От це був сюрприз!

Ще – те, що все дороге. Це був, звісно, шок. Після приїзду ми ще все перераховували на українські гроші, і для нас 5 кг картоплі за 6 доларів або кіло буряка за 4 долари були шоком. Потім, звісно, коли знаходиш роботу, розумієш, що це недорого. Тобто головне тут – знайти роботу.

Але ми їхали з цілком реальними очікуваннями. Дуже багато хто приїздить сюди з завищеними вимогами та очікуваннями. Працюючи в Україні чи Росії топменеджерами, добре заробляючи, такі люди вирішують переїхати до Австралії, тому що думають, що в Австралії будуть нарозхват. Але приїжджають сюди – і стикаються з дуже великою проблемою: вони тут – ніхто. Дуже багато хто не готовий проходити цей досвід спускання з висоти Олімпу – і повертаються, але повертаються саме ті, хто непогано себе почував на батьківщині.

А коли ти їдеш із розумінням, що, ймовірніше, тобі доведеться мити підлогу, і незрозуміло, скільки, то, загалом, усе нормально. Тому що їдеш із усвідомленням, що готовий мити підлогу.

Але у вас усе ж краще склалося з роботою.

Мені пощастило, я так і не дійшла до миття підлоги. Але багато хто це робить, і багато хто потім перетворює це на свій бізнес, наймає потім працівників. Це затребувана тема.

Ще є aged care – тут дуже культивується догляд за літніми людьми. Працюють федеральні програми: дуже багато працівників потрібні для роботи в будинках для літніх людей, із людьми з обмеженими можливостями та з дітьми. Тут це дуже велика тема та серйозний бізнес.

Якщо людина захоче таку роботу, чи потрібна їй для цього медична освіта?

Ні, вони тут проходять спеціальні курси – потрібно отримати сертифікацію з рівнем від 1 до 4. Потрібно здобути certificate 2 або 3 – і тоді можна працювати з літніми. Якщо людина працювала з ними, а потім захотіла почати працювати з дітьми з обмеженими можливостями, потрібно повчитися кілька місяців і здобути наступний сертифікат.

Це тяжко: не всі можуть так працювати. Але багато хто з моїх знайомих, навіть працюючи в Україні на гарних посадах, приїжджають і цілком чудово влаштовуються в цих індустріях. Спочатку рядовими працівниками, потім менеджерами. Мити підлогу – не страшно. Страшно в цьому застрягнути років на 30. А якщо ти розвиваєшся, ти вийдеш на новий рівень.

Чи могли б ви щось порадити тим, хто мріє переїхати?

Зараз уже сильно змінилися правила – навіть не знаю, хто зможе переїхати в Австралію. Нещодавно слухала імміграційного агента – найреальніше, як можна переїхати – це для навчання. Так, як я, усе ще переїжджають, але дуже вузькі та дуже затребувані фахівці.

Для переїзду насамперед дуже потрібна англійська та гроші. Якщо у вас вони є, ви можете податися на навчання в Австралії. На якийсь diploma піде щонайменше 6 тисяч на рік. І вже перебуваючи в Австралії, можна якось розвиватися далі. Але для студентської візи потрібна англійська та гроші.

От якщо їхати туристом – достатньо англійської на побутовому рівні. Але туризм в Австралію – це дороге задоволення. А в будь-якому різновиді імміграції потрібна насамперед мова. Хоча мій чоловік доводить протилежне – з його обмеженою англійською він постійно працює. Роботи тут дуже багато. Якщо вам підійде робота різноробочим, на фабриці або з росіянами в російськомовному бізнесі – це інша справа. Тут люди спокійно живуть по 30 років і без знання мови. Але якщо ви хочете працювати за спеціальністю, високооплачуваним фахівцям англійська потрібна. Усе залежить від амбіцій – від того, чого ви хочете.

Дякуємо Ользі за цікаву розмову!

Читайте також: 40+ корисних слів та висловів, які допоможуть описати місця та мапи на іспиті IELTS.