Комунікативні методи та звідкіля вони взялися

👋🏻 Сьогодні вже нікого не здивуєш комунікативним підходом до навчання мов, сучасний світ – це connecting people, а не описування граматичних правил. Головна причина, з якої ми навчаємо та вивчаємо мови – спілкування в реальному житті. Тому потрібні методи, які б допомогли оволодіти мовою для вирішення певних життєвих ситуацій. Таких методів є кілька. Усі вони з’явилися у минулому столітті, і об’єднуються у те, що ми сьогодні називаємо комунікативним підходом або Communicative Approach.

Ситуативний підхід / The Situational Approach

“The material of the language lesson is not language, but life itself; the language is the instrument we use to deal with the material, slices of experience”, – писав Lionel Billows, та мав на увазі, що ситуації і є ось цими шматочками досвіду. Висновки про те, що слова та речення, які ми використовуємо,  залежать від контексту, зробив Bronislaw Malinowski ще у далекому 1914 році, коли подорожував до Папуа та Островів Тробріана та спілкувався з аборигенами. Його дослідження підхопили багато британських лінгвістів , і поклали початок ситуативному підходу.
Як це працює? Вивчення мови відбувається за принципом індукції. Вчитель обирає текст чи діалог, в якому є приклади граматичної структури, яку будуть вивчати студенти. Останні мають самі зрозуміти  яким є правило, коли та як вживається ця структура. На свій розсуд, вчитель також може дати правило студентам. Втім основна ідея в тому, щоб у студентів склався власний інсайт. Тоді вони краще розумітимуть і пам’ятатимуть це граматичне правило. Далі, зазвичай відбувається етап controlled practice, на якому студенти вчаться використовувати цю структуру в обмеженому контексті, наприклад за допомогою техніки drilling, і т.д.
У сучасному світі майже все навчання можна назвати ситуативним, адже технології практично стерли межу між класом та реальним життям. А корпусна лінгвістика, яка вивчає створення, обробку та використання текстів для підтвердження лінгвістичних правил тієї чи іншої мови, тепер більш детально описує не лише граматику та лексику, яка характерна для певних ситуацій, а й бере до уваги такі речі як стиль та реєстр (формальний, повсякденний тощо).

Отже, оскільки використання певної мови залежить від конкретної ситуації, то й відповідно завдання викладача – навчити студента використовувати мову для конкретної мети.

Комунікативне навчання мови / Communicative Language Teaching

Справжній бум комунікації та усього комунікативного відбувся у вже далеких 1960-х, коли світ відбудовувався після війни та мав перетворитися на ‘global village’. Навички комунікації вважалися безцінними, адже за допомогою них можна було будь-що продати чи купити. Тож і лінгвісти, у свою чергу, думали над тим, як мова використовується в комунікації, а не що це за абстрактна система, відірвана від усього. 

Саме тоді Делл Хаймс запропонував ідею про комунікативну компетенцію – знання того коли говорити, а коли ні, про що говорити та з ким, коли, де та як. Людям потрібне було не знання граматичних правил, а їх потрібно було навчити думати та обирати мову відповідно до мети спілкування та кола спілкування. То ж це і стало ідеєю, яка дала назву Communicative Language Teaching. Далі з’явилися навчальні програми, які були засновані не на граматичних структурах, а на комунікативних функціях мови, наприклад, прохання, скарги, розповідь та ін. 

Як це працює? Комунікативна методика передбачає роботу студентів у групах та парах. Таким чином вони мають рівні можливості ставити питання, відповідати, ініціювати розмову та взаємодіяти. Вчитель грає роль радника, ініціює завдання, слухає, допомагає та дає поради. Головна мета – ефективне спілкування, а не відтворення граматично правильних форм англійської мови.

Отже, акцент робиться на плинності мовлення – fluency, а не на грамотності – accuracy. Або ж стало зрозуміло, що плинність так само важлива, а мова – це не лише система, а й навичка, а головна мета вивчення другої мови – не бути як native speaker, а ефективно спілкуватися. 

До наших терен методика докотилася аж у 90-х. Втім таке широке її застосування говорить про її ефективність. Більшість вчителів, методистів, видавців та освітніх закладів прийняли принцип ‘being communicative’. Завдання, в яких відбувається справжній обмін значеннями, і в яких студенти можуть використовувати весь арсенал засобів спілкування, безумовно зробили уроки цікавішими та навіть веселішими.

Викладання мови на основі завдань / Task-based Language Teaching

Майже 40 років тому в індійському Бангалорі стартував проект, який став легендарним в історії навчання англійської мови. Мета проекту полягала в тому, щоб навчати англійської невеликі класи місцевих початкових та середніх шкіл. Потрібно було викладати за навчальною програмою, яка базувалась не на традиційній для Індії граматиці, а на серіях завдань. Під завданнями / tasks  мались на увазі різні види діяльності, де мова, яка вивчалась, використовувалася студентами з комунікативною метою заради досягнення певних результатів. N.S. Prabhu, який на той час відповідав за реалізацію проекту та був скептично налаштований проти використання навчальної програми, яка містила лише функції та поняття, обрав task-based approach. Це мало створити умови, в яких студенти взаємодіють та прикладають зусилля задля комунікації. І найголовніше, він помітив, що його учні могли так само легко вивчати мову з немовними завданнями, як і тоді, коли вони зосереджувалися на мовних питаннях.
Інакше кажучи, людина вчиться спілкуватися за допомогою спілкування. А завдання – те, що ми робимо в реальному житті з використанням мови – створюють ідеальний контекст та мотивацію для спілкування.

Як це працює? Загалом найбільше суперечок виникає щодо того , що саме мається на увазі під завданням. Однак, загалом усі погоджуються, що завдання має бути спрямоване на досягнення певного результату. Наприклад, заповнення пропусків дієсловами – це не завдання, а коли двом учням потрібно за допомогою описів малюнків знайти в них відмінності- це завдання, як і планування вечірки до дня народження – теж завдання. Завдання можуть включати використання всіх мовних навичок разом або окремо, виконуються в групах, парах чи індивідуально, онлайн чи офлайн. Існують різні моделі такого навчання. Наприклад, спочатку завдання виконує вчитель, а потім студенти. Іноді завдання спочатку виконують студенти, а потім вони спостерігають за виконанням завдання більш досвідченим вчителем.

Коли студенти в межах уроку створюють матеріальні мовні продукти, такі як  текст, презентацію, аудіо- або відеозапис, вони можуть переглядати роботу один одного та давати конструктивний фідбек. Якщо завдання налаштовано на тривалий період часу, наприклад,  кілька тижнів, TBLT можна розглядати як аналог навчання на основі проектів. 

Звичайно, сьогодні існує безліч інших методів навчання іноземних мов. У своїй відомій книзі Скотт Торнбері перелічує 30. З’являються нові, та адаптуються старі. Найважче завдання стоїть перед нами, викладачами. Втім, скоріше за все, у сучасному класі ми запозичуватимемо найкраще з різних методик аби вони відповідали нашим переконанням, контексту в якому ми працюємо, та потребам студентів, яких ми навчаємо. Ця ідея не нова, адже ще у 1899 році Генрі Світ сказав: “A good method must, before all, be comprehensive and eclectic”.

Здобувайте нові викладацькі навички та ставайте професіоналами за допомогою Teacher Training Centre!