Нещодавно ми запропонували нашим студентам поділитися своїми цікавими, смішними або зворушливими історіями про навчання з Grade. Найкращі історії дістануть у подарунок стипендію на навчання в нас. Але час спливає – уже зовсім скоро, 10 січня, конкурс на кращу розповідь завершиться.
А для натхнення ми пропонуємо вам почитати історії від наших вчителів – адже вони також можуть чимало розказати. Цікаво, які історії викладачі розповідають одне одному біля багаття або за філіжанкою кави? Наприклад, що навіть працевлаштування у Grade може бути несподіванкою. Іноді це трапляється дуже швидко та неочікувано. Навіть вночі, як це, наприклад, сталося із Вікторією Алімовою:
«Це було 8 років тому, подробиць і не пам’ятаю. Лише те, що я уже лягла спати, мені написала подруга, яка теж є подругою Марини Гордієнко, і запитала, чи може вона мені зараз зателефонувати. Я погодилася. Тоді я вже не працювала викладачем, але була якась така ностальгія, тому я одразу погодилася взяти групи. Тим паче, що викладач потрібен був терміново. Наступного дня в мене була зустріч з Андрієм – і я почала працювати 🙂».
А ще робота може бути долею, як це сталося із Володимиром Сіневичем:
«Я працюю тут за волею долі, серйозно. Я побачив рекламу розіграшу на фейсбук, виграв дуже серйозну знижку на курс для вчителів CELTA (щось приблизно 7 тис грн), пройшов його, за закінченням курсу напросився на співбесіду, залишився тут і працюю».
А от для Юлії Проніної все було дуже спонтанно:
«Якщо існує людина, яка не знала про існування цієї чудової компанії до відсилання свого резюме, то це я. На додачу я й Ярославів Вал без допомоги GPS не змогла б знайти. Отже, літо, середина серпня. Прийшло повідомлення від тоді ще тільки подруги та CELTA-однокурсниці Тетяни (нині вона ще й колега на додачу):
- Хочеш спробувати пройти співбесіду?
- Що робити?
- Висилай резюме.
- Ну, ОК.
Резюме надіслано, через півгодини мені вже й передзвонили, від чого моя щелепа була прямо на підлозі (нічого собі швидкість!). Але ж була проблема знайти сам Grade! Ну, тут Тетяна мене не залишила на одинці. У день співбесіди я їй подзвонила:
- Я вийшла з метро. Куди йти?
- Ти де саме?
- Біля «кота».
- Стій там!
Так мене Тетяна зустріла біля «кота» та ми пішли в Grade… але опинилися в кафе. Який же вчитель може провести урок без кави? А Grade café ще не існувало. До Grade ми теж дійшли, за півгодини. Ось так спонтанні рішення та рекомендації друзів можуть в один день змінити все.»
Але й на цьому незвичності не закінчилися для Юлії Проніної:
«Боже, 1,5-годинний урок!
І ось уже я готуюся до першого уроку. Легко? Аж ніяк. Найдовший урок, який я мала до того – 40 хвилин. Ну добре, інколи мала 2 уроки поспіль з однією групою, але ж була перерва!!! Спланувати не проблема, «як 2 по 40», а провести – ось де потрібна справжня витримка. Інколи вже студенти починали збиратися, а я ще працюю та думаю «Чого це вони? Ще 10 хв до кінця уроку… а ні, стій, то ми вже працюємо годину та 40 хвилин».
А потім було літо… уроки по 3 години.
А ще онлайн-уроки й по півтори, і по три години…
Чи мені досі важко впоратися з півторагодинним уроком? Точно ні».
Життя вчителя має свої принади. Принаймні, у цьому впевнений Володимир Сіневич:
«Студентський флірт.
Є така теорія, назви якої я не знаю, а можливо, я сам її вигадав, що людина, яка відіграє певну роль у той чи інший момент, може отримувати значний бонус до своєї привабливості. Так, наприклад, я вчитель(ка) дуже посередньої зовнішності, і мої студенти ніколи б не підійшли знайомитися зі мною на вулиці. Але коли я в аудиторії, біля дошки, з маркером і авторитетом, що не можна ставити під сумнів, я отримую +50 до своєї зовнішності. Ввічливо ігнорувати запрошення на каву між уроками буває складно, попри обручку на пальці.
Взагалі, я знаю особисто принаймні двоє людей, які одружилися зі своїми вчителями, тож не здавайтеся».
Тим паче, що і флірт між студентами не лишається непоміченим. Слово знову Володимиру:
«Про кохання.
У наш час людям дуже бракує живого спілкування, тож не дивно, коли у людей з однієї групи розвиваються якісь почуття одне до одного. Цікавий момент, коли інші в групі це помічають, і ти приходиш на урок і чуєш, як хтось обговорює твоїх студентів і влаштовує змагання на найкреативнішу причину, чому цієї парочки не було на уроці в п’ятницю увечері».
Студенти – це й радість, і гордість викладачів. А деякі групи запам’ятовуються надовго. Так, Наталія Цимбал?
«Десь три роки тому в мене була група В2. Ми тільки стартували на початку вересня, а 28 вересня в мене день народження. Ну і я, звісно, навіть і не думала, що вони якось дізнаються про це, адже я сама нічого не говорила. І от, приходжу на заняття – а нікого немає. Це мене дуже здивувало, оскільки студенти завжди були пунктуальні і приходили вчасно. Я залишила аудиторію відкриту і пішла в офіс сказати про це.
Коли повернулася, заходжу, а там усі мої студенти з величезним букетом червоних троянд співають мені ‘Happy birthday to you’! Але на цьому сюрпризи не закінчилися! Потім вони мені подарували таку маленьку Bag of happiness, з якої я діставала маленькі скручені папірці, і на кожному було якесь смішне привітання, і після кожного з них вони мені по черзі дарували маленький подарунок, пов’язаний із цим привітанням. Їх було всього 8!!!
А останнє було найкрутіше! Побажання було пов’язане з чудесами, на кшталт «Бажаємо побільше чудес». І потім один із моїх студентів (професійний фокусник!) показував нам усім фокуси на картах!!! І все це відбувалося англійською мовою!!!
А наостанок вони мені надіслали відео всього цього дійства, оскільки один із них потайки знімав усе на відео. Емоцій було дуже багато! Потім ми всі пили чай із цукерками та вивчали нову тему з англійської. Це було дуже душевно та тепло, я аж заплакала)))».
Студенти завжди в серці Марини Богачової:
«Є один приємний спогад, від якого стає тепло на душі та любиш свою роботу ще більше. Весною довелося всім різко перейти на онлайн через ковід, тобто всі займалися з дому, а деякі студенти, і я також, поїхали з Києва на період локдауну. Наш курс добігав кінця та близився фінальний урок (і мій день народження водночас).
І вирішили ми зі студентами провести останній, фінальний урок у Grade, усі захотіли приїхати саме до офісу 10 червня, на мій день народження. Тоді ще все лише запускалося в роботу (транспорт, школи та інші організації). Але тим не менш, прийшла вся група, усі 7 студентів, і я теж приїхала до Києва.
Ми накупили смаколиків і кави і просиділи та проговорили пару годин. Пам’ятаю, що планували побути годину-півтори, а в підсумку ми настільки засиділися, що я відмінила пару інших своїх зустрічей і залишилася з ними, ось настільки душевна в мене була група. Із деякими я й донині підтримую зв’язок! Люблю таких студентів, людяних!»
Але окрім зворушливих, вистачає і смішних моментів. Як, наприклад, сталося у Яни Грідасової:
«Якось, декілька років тому, у спекотний літній вечір ми з однією з моїх улюблених груп розбирали тему Passive Voice. Сказати, що студенти були трохи в шоці – це нічого не сказати, але сиділи, старалися, намагалися побороти тему з усіх сил. У класі тиша, жарко, відчинили вікно. Вечір п’ятниці, літо, спека, звісно, на вулиці трохи гамірно та весело, але нас це не зупинило.
Аудиторія на третьому поверсі, тому чулося лише відлуння від розмов. Двоє чоловіків за вікном гучно про щось розмовляли, назрівала суперечка, але поки чувся ввічливий діалог, то й це нам не завадило.
І тут один зі студентів зі стогоном кладе ручку й говорить: «Ні, Яна, sorry, але мені не зрозуміло». Я не встигла відповісти, як із вулиці гучно і трохи з наїздом пролунало від когось із чоловіків, які саме почали гаряче доводити щось одне одному: «Що саме тобі не зрозуміло? Мені, може, ще й на пальцях пояснити?!».
До кінця заняття ми зі студентами вже не могли стримати сліз від сміху… А чоловіки на вулиці, мабуть, навіть не підозрювали, наскільки уривком зі своєї суперечки, хто з них припаркувався на чиєму місці, розрядили напружену атмосферу Passive Voice».
І ще одна історія, з лайкою, від Володимира Сіневича:
«Бегінери та матюки.
У мене була група elementary, ми з ними на той час пройшли десь половину курсу. Після того, як вони в парах грали діалоги, я виніс на дошку речення типу ‘This are my friends’. Коли я виправив this на these, студент, який сидів біля мене, тихо (але недостатньо тихо) сказав “ні(чого) собі” (нецензурний варіант). Аудиторія в істериці, я в сльозах. Отакий от шок від граматичних знань».
От таке воно, життя в Grade – сповнене несподіванок, зворушливих та смішних випадків.
Дякуємо за ваш коментар! Після модерації ми опублікуємо його на нашому сайті :)