Не кожен день викладачам англійської випадає можливість відвідати захід, де можна цілий день отримувати цінні знання не лише від співвітчизників, але й від зарубіжних мовців, гуру ELT. Таку можливість отримало понад 380 осіб, які побували на конференції 21 lessons for the 21st century, влаштовану Grade Education Centre.
На вході кожен гість конференції отримував welcome pack – стильну сумку, наповнену корисними дрібничками, що могли знадобитися як безпосередньо під час конференції, так і після неї. А після вступного слова від Катерины Проценко, до якої приєдналися Марія Шопулко від МОН і Дарина Сижук від екзаменаційного департаменту Cambridge English, почалося найцікавіше – те, заради чого всі і прийшли.
Integrating pronunciation into all class work від Едріена Андерхілла – без перебільшень, ні з чим незрівняний досвід занурення до навчання вимови. Адже багато хто, мабуть, задавався питанням, як же цьому навчати найефективніше та найкраще? Як це інтегрувати в заняття? Тепер ми знаємо, що це все ВЖЕ інтегроване, головне – звертати на вимову увагу. А ще – не застосовувати когнітивний підхід, тому що вимові можна вчитися лише виключно на практиці, на фізичному рівні. “Teaching pronunciation is more like teaching dance than teaching grammar”.
І, як не можна навчати танцю, не вміючи танцювати, точно так же потрібно розуміти, що відбувається у вас у роті, щоби вчити вимові. Тому не обійшлося без практики. На певний час Едріен Андерхілл перетворюється з teacher trainer-а на диригента, і під його чутнім керуванням уся зала стає хором, кожен учасник якого здатний узяти потрібну ноту. І справа навіть не в тому, що «партитура» (до речі, вигадана Андерхіллом) висить чи не в кожному класі. А, імовірніше, у тому, як легко та наочно він пояснює основні правила «читання» цієї «партитури». І тоді просто табличка звуків перетворюється на справжню карту, де знайти потрібний звук можна за допомогою інструмента, який завжди є в нас і наших студентів – власного тіла.
Певне, після цього ні в кого не залишилося питання, за що ж Едріена Андерхілла кличуть Pronunciation Guru. Справа навіть не в створенні дуже зручної таблиці-карти, а скоріше в тому, як легко, зрозуміло та з неперевершеним почуттям гумору він пояснює те, що іноді стає ледве до снаги викладачам. Час із ним промайнув справді непомітно.
До речі, щоби ще раз поглянути на карту та освіжити власні знання, відвідувачам конференції далеко ходити не довелося б: таблиця вимови надрукована на звороті програми 21 lessons for the 21st century. Так що й після конференції це не просто макулатура, а корисний кишеньковий путівник.
Далі завдання відвідувачів ускладнювалося. Справа в тому, що лише дві лекції були без опцій. Для інших п’яти випадків необхідно було кожен раз обирати з п’яти (один раз – із чотирьох) варіантів мовців та запропонованих ними тем, після чого йти у відповідну залу, щоби отримати бажані знання. З кожної такої сесії можна було винести три уроки. Й отже, за весь час конференції, прослухавши сім доповідачів та щоразу отримавши три уроки, кожен відвідувач міг зібрати власний 21 урок, актуальний для 21 століття.
Щоби відвідувачі могли бути впевненими, що отримають саме необхідні їм знання, а також щоби полегшити завдання вибору, кожен welcome pack був забезпечений буклетом з описом як самих мовців, так і уроків, які вони пропонують. Підказки та нагадування пропонував Telegram канал конференції. Втім, вибір іноді однаково видавався нелегким, і я кілька разів пожалкувала, що не можу побувати у двох залах одночасно. Але розповім про те, що все ж таки вдалося почути.
Спочатку мій вибір пав на Building projects that work від Крістофера Різа, який працює teacher trainer у Grade. Project-based learning ще не надто розповсюджене явище в Україні, але вже чудово зарекомендувало себе. А головне – це дуже залучає студентів. Кріс якраз розповідав про те, як організувати все так, щоби проект виявився життєздатним та успішним. “Projects are not for the class, they are for life, for outside world”, – пояснював він один із найважливіших критеріїв дійсно успішних проектів. Звісно ж, критерій був не один, і Кріс давав час та можливість учасникам самим замислитися та визначитися з цими критеріями, обговорити їх із колегами, перш ніж надавати власні.
Прийшов час coffee break, коли всі учасники могли трохи попити, перекусити та визначитися з тим, кому надавати перевагу в наступний період часу. Я скористалася цим моментом, щоби відвідати стенди партнерів конференції, особливо не розраховуючи на якісь відкриття. На свій подив, виявила, що партнери чудово підготувалися, пропонуючи широкий вибір матеріалів для будь-яких цілей та студентів. У підсумку мені вдалося знайти підручник за моїм специфічним запитом (матеріали для розвитку англійської лексики ще до початку вивчення алфавіту) – люди на стендах були ладні докладно розповідати про всі опції та відповідати на питання, чим я і скористалася.
Наступний вибір був легким. Звісно, це не скасовує цікавості до всіх інших ораторів, але складно було не піддатися чарівності Едріена Ардерхілла та не відвідати його Wrong is right. Чи часто викладачі замислюються, як вони виправляють? Адже виправляти доводиться багато та щоденно. Але чи можна це робити краще, ефективніше, отримуючи більше користі – для всієї групи? Виявляється, можна, ще й як. З одного боку, можна виправити помилку та піти далі. З іншого – звернути на неї увагу, адже “mistakes are the syllabus”. Помилки можна привітати, дізнатися про них більше – звідки вони взялися та чому? І навіть призначити когось із групи фахівцем із певної помилки – і подивитися, що станеться.
Едріен Андерхілл пропонує не проганяти помилки, а збирати їх, знайомитися з ними, навчатися та зростати з їхньою допомогою. Припускаю, що багато хто, як і я, були ладні цілий день слухати його корисні поради та підказки, а також де і як їх застосовувати в житті, але настав час для Lunch break, а також для інших знань.
Після обіду всі повернулися, щоби послухати Тоні Принса та пізнати critical thinking about “critical thinking”. Світ, у якому ми живемо – річ комплексна, і з кожним днем він стає складнішим, тому без критичного мислення не обійтися. А Тоні Принс саме й пояснював, що це таке, як цьому потрібно навчати, а як – не слід, як використовувати робочу пам’ять та як зробити так, щоби студенти перестали мислити та діяти автоматично. Чи хоча б спробувати таке зробити.
З наступним лектором я визначилася досить швидко: Альона Тригуб розповідала про Managing time, managing self. І, зважаючи на кількість людей у залі, питання виявилося гострим не лише для мене. Звісно, нині доступна величезна кількість найрізноманітнішої літератури із самоорганізації. Але чи багато – про те, як усе це застосовувати викладачеві на практиці? Як пропускати всю цю купу завдань через «воронку фокусування», яка допоможе відкинути непотрібне, передоручити те, що можна передоручити (напевне, здебільшого всі спотикаються саме на цьому пункті) та вишикувати справи за пріоритетом?
Теоретична частина підкріплювалася докладними прикладами з життя викладачів англійської, так що можна було відразу оцінити, наскільки вдалося розібратися в темі. Особливо зачепила фраза “Impatience of others makes us think that everything is urgent and important”. Є над чим подумати у вільний час, та й потренуватися застосовувати «воронку фокусування» на практиці також потрібно.
Ще одна перерва на каву трапилася якраз вчасно: не завадило підбадьоритися перед черговою порцією корисної та практичної інформації. Тим паче, що в цю ж перерву була влаштована автограф-сесія Едріена Андерхілла, під час якої кожен отримав можливість потиснути руку Pronunciation Guru, подякувати йому за працю та цікаву інформацію та, звісно, отримати персональне послання. Не дивно, що охочих було так багато, що на це пішло набагато більше часу, аніж було розраховано, але це ніяк не завадило наступному доповідачеві.
Останні два вибори для мене виявилися найскладнішими. Відверто кажучи, дуже хотілося послухати про Teacher burnout від Оксани Назарчук, а точніше, про те, як із цим впоратися, але ще більше зацікавило Bridging psychology and English teaching від Лілії Карденас. Яскрава та емоційна Лілія не обійшлася голою теорією – від неї учасники швидко перейшли до практики: випробовували запропоновані вправи на покращення зв’язку в групі та поглибленого розуміння себе.
Зізнатися, спочатку я зі скепсисом поставилася до ідеї питати студентів, яким сьогодні деревом чи шкарпеткою вони себе почувають. Але спробувавши вправу самостійно, зазначила, наскільки це допомагає пізнати себе та інших із нового боку. Перевага запропонованих методів у тому, що вони, окрім того, що добре підходять для створення дружньої атмосфери, доречні для будь-якого рівня володіння англійським та водночас слугують незвичним тренуванням Speaking.
До речі, можна навіть не сумніватися, що вся конференція, від і до, проходила англійською мовою, навіть вітчизняні фахівці доносили власні думки, лайфхаки та ідеї для занять мовою викладання. Це – ще одна можливість попрактикуватися навіть із тими, з ким раніше ніколи не зустрічалися. Адже 21 lessons for the 21st century – не лише про нові знання та напрацювання, але і про нетворкінг.
З останнім пунктом визначитися було, напевне, найскладніше, але наостанок захотілося чогось дуже практичного. А Елеонора Пазяк і Хелен Тараненко якраз пропонували Practical tips for implementing the lexical approach. І з цим вибором я не помилилася: їхній воркшоп виявився справжнім концентратом готових вправ для найрізноманітніших рівнів: бери – і застосовуй у своєму класі.
Спікери нагадали про те, що 70% of English words are used in chunks, а отже, варто приділяти цьому питанню більше уваги. І, звісно ж, запропонували кілька захоплюючих способів навчати lexical chunks студентів, які учасники тут же випробували на власному досвіді. Усе запропоноване виявилося дуже цікавим, практичним, а застосовувати це й дійсно можна для будь-якого рівня. Сподіваюся, після цього у світі стане побільше грамотних студентів і поменше тих, хто “know a lot of fancy words, but don’t really know how to use them”.
Після цілого інтенсивного дня засвоєння нових думок та підходів приємно було трохи розслабитися. Усі учасники конференції автоматично брали участь у розіграші призів, яких виявилося приблизно 50 найрізноманітніших – від Grade та спонсорів. Переможці визначалися в реальному часі сервісом Random.org і тут же виходили отримувати свої призи. Але навіть тим, кому в цей день не посміхнулася Леді Вдача (я в тому числі), було приємно відсвяткувати закінчення конференції невеличким бенкетом.
Залишається лише сподіватися, що це – лише початок, і що такі заходи такого ж рівня для викладачів англійської проходитимуть регулярно. Дуже хочеться побільше подібного в Україні. Також найближчим часом сподіваюся обзавестися Часоворотом, щоби побувати на всіх запропонованих цікавих лекціях і воркшопах.
P.S. На сайті можна знайти більше вражень від 21 lessons for the 21st century, і не забутьте залишити власні відгуки, якщо ви також відвідували конференцію.
Дякуємо за ваш коментар! Після модерації ми опублікуємо його на нашому сайті :)